У сучасній бізнес-літературі та на сайтах відповідного спрямування систематично мусується тема боротьби зі стресом. Однак у більшості випадків рівень порад показує, що їх автори погано уявляють, що таке справжній стрес. Звичайно, за допомогою «релаксації» можна поліпшити настрій, зіпсований зламаним нігтем або пустопорожніми чварами з колегами. Коли ж потрібно подолати напругу, викликану реальною проблемою, – необхідні зовсім інші підходи.

Справедливості заради відзначимо, що у фаховій літературі з психології та менеджменту нерідко зустрічається й інша крайність. Пропонуються різні теорії стресу, засновані на психоаналітичних, екзистенціалістських та інших мудрованих концепціях. Види стресу систематизуються й описуються занауковленою мовою, а можливі рішення виглядають як план загального психічного оздоровлення населення на найближчі шість п’ятирічок. Вам навряд чи вдасться знайти живу людину, котрій читання подібної літератури допомогло позбутися від стресу.

Що ж робити керівнику невеликого або середнього бізнесу, що відчуває нервове перенапруження, пов’язане з роботою?

Очевидно, що порада «Все відкласти і розслабитися тиждень на Мальдівах» не підходить. Так само як і пропозиція «помедитувати», тим більше, що під медитацією сьогодні мають на увазі що завгодно: примітивний аутотренінг, візуалізацію (малювання в уяві) зворушливих картинок, концентрацію уваги та ін. Ясно, що скільки не повторюй: «У мене все добре, все відмінно, я більше не хочу задушити електрика дротом і замурувати ходовика в ямі, а податковий інспектор викликає у мене напад ніжності...», ні реальний стан справ, ні навіть власне самопочуття – не зміняться.

Природа стресу

Щоб ефективно боротися з будь-яким явищем, насамперед треба розуміти його природу. Що таке стрес? Якщо викладати простою мовою, то це комплекс сильних негативних емоцій, пов’язаних із важко вирішуваною ситуацією. При цьому мова йде про такі ситуації, шлях вирішення яких неясний, а напруження негативних емоцій настільки сильне, що не дозволяє спокійно і тверезо займатися пошуком вирішення проблеми. Коли є проблема, але ми приблизно знаємо, як її вирішити посильними засобами – це не проблема, а завдання. Коли робочі моменти викликають напругу та негативні емоції, але їх рівень все-таки не «вибиває з колії» – це звичайна справа в роботі управлінця.

Справжній же стрес розвивається за принципом «порочного кола»: нерозв’язна на перший погляд проблема вганяє нас у стан надмірної напруги, а цей стан зі свого боку – знижує працездатність, що призводить до появи все нових невирішених проблем і посилення стресу... ​

Очевидно, що необхідно розірвати це порочне коло, щоб почати реально вирішувати хоч якісь питання з купи нагромаджених.

Одне з небагатьох визначень стресу, що досить виразно проливає світло на природу явища, звучить так: «Стрес – це результат дисбалансу між вимогами середовища і ресурсами людини». Можна виділити два «пласти» в розумінні цього визначення. Перший – рішення ситуації, яке ви на цей момент собі уявляєте, вимагає однозначно більшої кількості часу, грошей, знань, кадрів і т.п., ніж ті, які у вас є. Це матеріальний аспект. Друге розуміння – проблема вимагає витрат такої кількості психічної енергії або такого способу дій, на які ви наразі не здатні з об’єктивних причин.

Поговоримо без емоцій...

Якщо вже ми говоримо, що стрес – це негативна емоція, то треба було б розібратися, що таке емоція взагалі.

 Когнітивна теорія емоцій стверджує, що характер і напруженість емоції залежить від різниці між враженням, що справляють реальні явища або ситуації, і вашим розумінням цих ситуацій або явищ.​

Простий приклад – вплив грому і блискавки на дикуна та цивілізовану людину. Дикун із жахом падає ниць і молить богів-громовержців, щоб небо не впало на землю. Ми ж сприймаємо грозу абсолютно індиферентно, особливо якщо знаходимося не під відкритим небом. Понад те, багатьом вигляд грози з вікна навіть приносить задоволення – приємно перебувати в теплому і сухому приміщенні, коли за вікном вирує стихія, це дає відчуття переваги розуму над сліпою і жорстокою природою.

По суті, це той же принцип співвідношення ресурсів і вимог середовища. У свідомості дикуна його ресурсів явно не вистачить на протистояння богам і природі, якщо ті проти нього повстануть. Нам же досить причинити вікно або під парасолькою добігти до автомобіля, щоб впоратися з результатом конденсації вологи й електричних розрядів в атмосфері. Цей принцип працює завжди: якщо до нас прийшов податковий інспектор і ми точно знаємо, що робити, – стресу немає. Якщо клієнт висуває претензії, але ми точно знаємо, в чому причина, і озброєні методиками роботи зі скандальним клієнтом (читайте в попередньому номері нашого журналу) – стресу немає.

Стрес є, коли ми не розуміємо, що відбувається, або не знаємо, як реагувати на те, що відбувається. Тоді стрес починає пожирати нашу енергію – в буквальному сенсі, чим ще більш знижує наші шанси на успіх. Саме тому подолання стресу є настільки важливою навичкою менеджера.

Попереджений – уже озброєний

За великим рахунком саме розуміння природи стресу деякою мірою вже допомагає з ним боротися, як в описаному вище прикладі з грозою. Коли о пів на дев’яту вечора в нас уже не клеїться робота, ми розуміємо – це втома. Далі над собою знущатися безглуздо – час іти додому і просто виспатися. Коли настає стрес, і ми розуміємо, що це «стрес» в істинному значенні цього слова, тобто невідповідність наших енергетичних можливостей звичному способу реакції на ситуацію, – це допоможе нам не втягуватися у «воронку», створювану стресом.

Тому перший крок у боротьбі зі стресом – його своєчасне розпізнавання. 

Як визначити, чи є ситуація стресовою, чи це черговий «робочий момент», яких сотні? 

Перша ознака стресу – ступор або виконання безглуздих дій (залежить від темпераменту людини). Ступор відрізняється від звичайної втоми тим, що думки не просто течуть повільніше або починають «блукати» (знижується концентрація уваги, з’являється легке відволікання).​

Ступор – це коли ви дивитеся на екран монітора, аркуш паперу, якийсь пристрій тощо і розумієте, що вам треба щось із цим робити. При цьому ви ніяк не можете почати робити що-небудь замість того, щоб думати про те, що треба терміново щось робити. Щойно ви намагаєтеся думати про можливі шляхи вирішення проблеми, думки ніби зупиняються, «упираються в глуху стіну». Цей стан подібний до того, коли ви намагаєтеся заснути і не можете, тому що напружено думаєте про те, як важливо зараз заснути, тому що якщо ви не заснете, то завтра нічого не зробите.

Інша ознака, яка по суті є способом приховати стан ступору, – безглузді дії. ​

Виходи на перекур кожні 15 хвилин, перекладання паперів на столі без явної необхідності, «раптом» виникле бажання зробити щось, що робити саме зараз (або робити взагалі) немає абсолютно жодної необхідності, – все це спроби втечі від проблеми, що викликала стрес.

Обличчям до ворога

Перше, що треба робити в той момент, коли ви зрозуміли, що перебуваєте в стресі... Ось тут зазвичай радять: «Сісти, заспокоїтися, помедитувати...». А як заспокоїтися, коли все виглядає так, ніби ваш світ іде шкереберть? Адже заклики до релаксації, медитації і т.п. по суті вимагають відходу від стресу – так справді можна впоратися хіба що з переживаннями з несуттєвого, надуманого приводу, коли вся проблема тільки в тому, що дрібниця випадково викликала занадто бурхливу реакцію. Але як можна піти від того, що дійсно має для вас першорядне значення?

Єдиний спосіб перемкнутися з чогось важливого – подумати про щось ще більш важливе.

Та хоча б про власне здоров’я, про себе самого. Кому буде краще від того, що ви зараз себе вимучите – вашому бізнесу або банківському рахунку, начальству, клієнтам, рідним і близьким? Нікому. Якщо від стресу не можна піти, треба навпаки – зосередитися на ньому. Ви самі – ключова складова будь-якої ситуації. 

Спостерігайте себе в стресі, спостерігайте за своїми реакціями, за своєю поведінкою. Відзначайте думки і стани, що виникають. Чесно кажіть собі: «Я в ступорі, що робити, я не знаю, я в стані стресу, ця ситуація здається мені нерозв’язною».

Необхідно об’єктивувати стрес, тобто з емоційної реакції на ситуацію, що породила стрес, треба сам стрес перетворити на ситуацію, що вимагає рішення.​

Згадайте, як ви колись вчилися долати будь-який страх: перед водою, коли вчилися плавати, або перед дорожнім трафіком, коли вчилися їздити, тощо. Швидше за все, ви перемогли страх або небажання що-небудь робити, коли самі ці емоції стали об’єктами. Тільки з тим, що є для нас об’єктом, ми можемо «працювати», тобто використовувати розум для досягнення бажаної мети. Емоція ж є не об’єктом, а станом, що володіє нами. Якщо нам вдається розглядати емоцію відсторонено, як об’єкт – вона нас «відпускає».

Думки, почуття, знову думки

Стрес зазвичай є комплексом думок і відчуттів. Кепське самопочуття супроводжується наполегливим прокручуванням про себе фраз на кшталт: «Все пропало, це неможливо, виходу немає...».

Власне, стрес розвивається саме як наслідок постійного міркування над якимись реальними проблемами.

До певного моменту ви просто думаєте, хай не про найбільш приємні речі, і це не заважає вам нормально жити і працювати. Але потім проблема вас поглинає, і з людини, що обмірковує певне завдання, ви перетворюєтеся в жертву проблеми. Завдання стає проблемою, коли ви втомлюєтеся і починаєте відчувати своє безсилля перед нею.

З погляду фізіології неприємні відчуття, на кшталт почуття стиснення в ділянці сонячного сплетіння, прискорене і поверхневе дихання, тремтіння рук і холодний піт – усе це реакція на загрозу. Пряму загрозу життю, бо інших проблем у природі немає. У дикій природі нерозв’язна ситуація зазвичай є загрозливою для життя. Зустріч із шаблезубим тигром, лісова пожежа, напад численного ворожого племені – все це викликає у дикуна стрес, адже він не бачить можливості для порятунку. І досі наша психіка дуже гостро реагує на проблемні ситуації – відбувається розбалансування обмінних процесів в організмі. Якщо тебе зараз з’їдять – тут не до розумного витрачання енергії і не до збереження психічної рівноваги.

У стресовій ситуації людина перезбуджується, реагуючи на загрозу, і швидко «перегорає», оскільки запасів енергії в нас – лише на кілька хвилин повної віддачі в ситуації боротьби за життя.

Цей період проходить швидко, і настає друга фаза, яку ми зазвичай і називаємо стресом, хоча правильно було б називати її вже постстресовим станом – виснаження, нездатність зосередитися, дратівливість, ступор і сплутаність думок​.

Проблема в тому, що в цьому стані навіть завдання, які раніше не вселяли страху, стають проблемами, а серйозні проблеми – катастрофами. Відчуття небезпеки не йде, а тільки посилюється, «допалюючи» залишки нашої енергії.

Звичайно, найкраще – не опинятися в стані стресу. Адже незавершений звіт і навіть недоотриманий прибуток – не з’їдять вас у прямому сенсі. Хоча життєві ситуації можуть траплятися і важкі, вони не заслуговують такої ж реакції, як сутичка з диким звіром у лісі. Утім, вимагати від сучасної людини, щоб вона не реагувала на зниження доходів, як на всесвітній потоп, – безглуздо. Так уже ми виховані.

Щонайменше треба бути свідомим того, що наша реакція на проблеми надлишкова. Тому необхідно, за можливості, абстрагуватися від цих проблем, а якщо не виходить – від реакції на них.

Подивитися збоку

Іноді можна почути фразу: «Треба абстрагуватися від ситуації». При цьому не завжди пояснюють – як це «абстрагуватися». Насправді абстракція – це відволікання від несуттєвого. Але в цьому контексті мова швидше йде про вихід за межі ситуації. Тобто, по суті, потрібно подивитися на ситуацію збоку. Уявіть себе людиною, що спостерігає за своїм колегою, що потрапив у стресову ситуацію. Що б ви йому порадили? Швидше за все – насамперед зберігати душевну рівновагу.

Скажіть уявному товаришу, котрий опинився в аналогічній ситуації, тобто насправді – собі, всі слова, які сказали б реальній людині. Найпевніше, це будуть дуже здорові думки.

Чому так важко дотримуватися розумних порад, чи то чужих, чи то власних – перебуваючи в стресі? Тому, що «тональність» цих порад не відповідає нашому самовідчуттю. Вище ми розглянули, що стрес супроводжується комплексом відчуттів. З погляду фізіології ці відчуття пов’язані з мобілізацією ресурсу організму для відбиття зовнішньої агресії. Однак оскільки насправді такої агресії немає, відбувається самоотруєння організму адреналіном та іншими речовинами – енергетиками, завдання яких у тому, щоб протягом хвилини вичавити максимум сили і швидкості з вашого тіла.

Виходячи з такого розуміння стресу, психологи рекомендують такий спосіб.

Треба зосередитися на своїх відчуттях, нехай і неприємних. Не чинити їм опору, але спостерігати за ними. Спробувати відчути, що, незважаючи на всі ярлики і назви, якими ми їх описуємо, вони – просто енергія​.

Енергія, яка вимагає виходу, розрядки. Спостерігайте за своїм станом, але не як «зростанням дратівливості» або «посиленням тиску і напруги», а просто як накопиченням енергії.

 

Ви виснажені стресом, тому нічого не робіть, поки цієї енергії не накопичиться багато. Поїжте, відкиньтеся в кріслі, накопичуйте енергію. 

А потім, коли її стане досить багато для того, щоб просто сидіти і нічого не робити, – звернувшись до стресу і його причин, дайте їм відсіч. Спрямуйте енергію, згенеровану стресовими «енергетиками», проти свого головного ворога – стресу.

Це може вилитися в «напад» фізичної активності – бажання віджиматися від підлоги або пробігти три кола навколо будівлі. Може реалізуватися в «прочуханку» для недбалих підлеглих.

При цьому, звичайно, використовуйте енергію, щоб контролювати себе і не зробити нічого шкідливого. Тим більше, що достатня кількість енергії має легко покрити витрати на самоконтроль. Після розрядки стресу вам знову знадобиться відпочинок – не намагайтеся відразу знову братися за вирішення основної проблеми, інакше знову вженете себе в стрес. Тільки після відновлення сил, можливо, наступного дня – беріться за вирішення питань, що стали першопричиною стресу. Тільки цього разу не піддавайтеся емоціям, частіше дивіться на ситуацію збоку і головне пам’ятайте – вона вас не з’їсть.