У всього є свої причини — і краще їх знати

Практика показує, що навіть експерти часто грішать нерозумінням законів, що дозволяють не помилятися при виявленні причинно-наслідкових зв'язків (далі по тексту — ПНЗ). Безліч прикладів тому ми можемо спостерігати в потоці інформаційної плутанини, викликаної епідемією коронавируса. Так, у багатьох випадках у статистику смертності від цього захворювання в число його жертв включають всіх, у кого тест дав позитивний результат. Очевидно, що це груба помилка. Якщо йти за такою логікою, вийде, що від герпесу щодня вмирають сотні тисяч — адже вірус герпесу є в крові майже у всіх.

Чому ж помилки у виявленні ПНЗ є настільки частими, і при найближчому розгляді — часто просто комічними? 

Так все від того ж, до чого ми періодично повертаємося в наших статтях — від звички до «побутового мислення». Протягом тисячоліть історичного розвитку, в ході якого формувалася також і культура мислення, люди в повсякденному житті мали справу з очевидними зв'язками подій: якщо барана задер вовк — то це і є причиною загибелі барана.

У повсякденному житті просте спостереження досить часто дає більш-менш точні результати — і цим люди завжди цілком задовольнялися. Звичайно, помилки відбувалися постійно — падіж худоби списувався на підступи відьом з сусіднього села, а громи і блискавки трактувалися як гнів божества. Але всі ці помилки, по-перше, не особливо позначалися на житті основної маси людей (за винятком відправлених на багаття відьом). А по-друге — помилкові судження неможливо було співвіднести з реальністю і таким чином виявити оману, тому не виникало потреби в перегляді способів мислення.

При цьому масова культура мислення залишалася осторонь від цього процесу, і особливого впливу на неї він не надавав. У підсумку ми спостерігаємо, як люди десятиліттями наступають на одні й ті ж граблі, розглядаючи як причину удару держаком по носі все що завгодно, але тільки не власну необережність.

Таким чином, ми можемо використовувати два принципово відмінних способи отримання знань про ПНЗ: сприйняття та умовиводи.

Спостерігаючи, як палаючий сірник підпалює папір, як падаючий на підлогу розвідний ключ розколює кахель, один більярдна куля вдаряє по інший і приводить її до руху — ми отримуємо безпосередні враження про причинну залежність на основі вхідної сенсорної інформації.

Причини таких подій, як зміна самопочуття, війни та інші соціальні процеси, вихід з ладу тієї чи іншої техніки (за винятком очевидного зовнішнього руйнівного впливу) і багатьох інших — неможливо сприйняти безпосередньо. Їх доводиться витягати, використовуючи логіку, з маси фактів і непрямих свідчень. Ідентифікація причинно-наслідкової залежності в конкретних випадках є можливою лише на основі міркування, причому не будь-якого, а тільки логічно правильного.

А в чому саме зв'язок?

Перш за все, слід визначитися, що ми маємо на увазі, коли говоримо про причинно-наслідковий зв'язок.

Власне, багато помилок в справі її виявлення починаються з нерозуміння, що є «причина» і що «наслідок» в точному значенні кожного з цих слів.

Наприклад, чи можемо ми сказати, що причиною того, що механік Петренко вперто не бажає користуватися динамометричним ключем, є відсутність досвіду роботи з цим інструментом? На перший погляд, все логічно. Але тільки на перший... До цього прикладу повернемося пізніше, спочатку ж дамо визначення «причини» і «наслідку».

Поняття «причина» і «наслідок»

Це означає, що якщо деяке явище тільки іноді викликає визначений наслідок, то таке явище є не «причиною» в строгому сенсі, а умовою — необхідною (однією зі складових комплексної причини), супутною або взагалі випадковою. Так, відсутність досвіду використання певного інструменту не може бути причиною того, що вищезгаданий механік Петренко відмовляється застосовувати його в роботі. Адже ніхто і ніколи не мав досвіду роботи з будь-яким інструментом, поки не почав ним користуватися. Отже, причина в чомусь іншому.

З фактом, що причина не може мати місце після наслідку, на перший погляд, все ясно — адже не можна вплинути на минуле. Хоча і в цьому питанні багато хто примудряється піти проти законів фізики. Так, нерідко стверджується, що причиною вчинків людини є подія, якої він хотів запобігти, але яка поки що не відбулася.

Наприклад, якийсь садівник обгородив свою ділянку колючим дротом і пропустив по ній електричний струм, від якого загинула сусідська корова. У своє виправдання садівник вказав, що саме передбачений ним випадок замаху корови на його яблука і став причиною таких запобіжних заходів. І винен у всьому, відповідно, не він, а сусід-тваринник.

Насправді ж причиною слугувало уявлення садівника про те, що хтось зазіхне на плоди його праці, сформований минулим досвідом — тобто причина все одно знаходиться в минулому по відношенню до наслідку.

Коли ми стверджуємо, що причина породжує наслідок, це означає, що має місце парний генетичний зв'язок явищ, один з яких породжує інший. Якщо явище В може настати як у зв'язку з явищем А, так і за його відсутності, це означає, що А не є причиною В.

Якщо розглянути твердження «Несправність гальмівної системи веде до ДПТ», ми виявимо, що воно не повністю співвідноситься з наведеними постулатами. Так, несправність гальм, якщо пощастить, може і не призвести до аварії. З іншого боку, причиною аварії може стати маса інших чинників — від поломки рульової рейки до непридатності вухатої прокладки (в більшості автомобілів розташовується між кермом і переднім сидінням — ред.).

Вся справа в тому, що причинно-наслідковий аналіз не працює з загальними правилами, залежностями й законами. Він застосовується по відношенню до конкретної ситуації, конкретної події. Мова не йде про класи схожих явищ, а тільки про конкретні явища, тобто події, унікальних за місцем і часом. Все інше — загальні закономірності та випадкові фактори — це умови, в яких реалізувався конкретний причинно-наслідковий зв'язок. Так, відсутність у механіка Петренко досвіду роботи з динамометричним ключем — це обов'язкова початкова умова, але не причина його нездатності працювати з цим інструментом.

В ідеалі, розуміння викладених визначень і принципів вже має бути достатньо для того, щоб завжди безпомилково виявляти ПНЗ. Однак в житті все не так просто, коли справа доходить до розбору реальних випадків. Перш за все тому, що для виявлення ПНЗ спочатку необхідно із загальної низки явищ виділити сукупність явищ, що мають до нього відношення. Проблема часто полягає саме в тому, що основна причина явища часто входить в сукупність інших причин, які породили цю подію і наклали на неї свій відбиток.

Намагаючись виявити ПНЗ, необхідно звернути увагу на обставини, які передували виникненню того наслідку, причина якого нас цікавить. З їхьої множини ми намагаємося виділити визначальні, які здатні бути причиною даного явища.

Адже саме по собі встановлення низки фактів, що могли б стати причиною подальшої події, ще не усуває труднощів, пов'язаних із визначенням безпосередньої її причини. 

Ці труднощі пов'язані з тим, що:

а) один і той самий наслідок може бути викликано декількома однотипними причинами, які можуть діяти або сукупно, або порізно;

б) сукупно діючі причини можуть або посилювати одна одну, або послаблювати, або ж нейтралізувати одна одну;

в) причина починає діяти тільки за певних умов;

г) деякі факти можуть бути нам невідомі;

д) наслідок може здійснювати вплив, що сприяє приховуванню справжньої причини.

Всі ці нюанси в поєднанні з строкатістю відтінків реальних подій і різноманітністю випадкових або закономірних чинників створюють умови, що сприяють вчиненню типових помилок виявлення ПНЗ.

Типові помилки виявлення ПСС

Перш ніж перейти до законів, що дозволяють правильно оцінювати причинно-наслідкові залежності, слід розглянути типові помилки, що виникають в процесі виявлення ПСС.

Узагальнення без достатньої підстави

Помилка є наслідком узагальнення за випадковими, нетиповими, індивідуальними ознаками при неоднорідності досліджуваних явищ. Легко можна побачити причину досліджуваного явища в тій обставині, яка насправді причиною не є, і зробити поспішне узагальнення без достатніх на те підстав. 

Наприклад, механік Петренко може періодично зловживати алкоголем, однак — навіть якщо він не є самотнім у своїй пристрасті до спиртного й інші жертви зеленого змія також не дружать з точним інструментом, з цього не випливає, що причина саме в цьому. Механіки непитущі можуть мати аналогічні проблеми з освоєнням нового обладнання. З іншого боку, пілот місцевих авіаліній, що тижнями не просихає, може легко освоювати нову техніку — навіть високий вміст алкоголю в крові не вбиває в ньому навик здатності до навчання, закладений ще в льотному училищі.

 

Підміна причинного зв'язку зовнішнім порядком

Дана помилка полягає в тому, що послідовність явищ в часовому плані, особливо повторювана із завидною постійністю, визначається як причинно-наслідкова залежність. Однак не всяка попередня обставина є причиною того, що настає далі. З іншого боку, тривала затримка між причиною і наслідком теж здатна перешкодити достовірному встановленню причинно-наслідкових зв'язків. Деякі наслідки настають швидко (удар по більярдній кулі змушує його рухатися), а деякі процеси вимагають тривалості.

Важливо не обмежуватися лише спостереженням зовнішнього порядку. Необхідно визначити глибинний причинний зв'язок явищ.

При цьому можливе знаходження такої причини, яка не увійшла в поверхнево окреслене коло попередніх подій, що спочатку претендували на зв'язок з досліджуваним явищем (наслідком).

Підміна умовного безумовним

Будь-який процес протікає в певних умовах, де є і безпосередня причина досліджуваного явища. Ігнорування особливого характеру цього комплексу умов в ході з'ясування ПНЗ може привести до підміни умовного безумовним. В цьому випадку не береться до уваги залежність того чи іншого явища від конкретних умов і відносне приймається за безумовне, тобто за дійсне для будь-якого часу, будь-якої ситуації, будь-якого місця дії.

Наприклад, ми можемо вважати, що причиною нашої невдачі на ділових переговорах стало запізнення на них через те, що таксист обрав невірний маршрут. А насправді, якась з наших пропозицій щодо умов співпраці принципово не є прийнятною для потенційного партнера, однак він не вважав за потрібне розкривати нам свої мотиви. І намагаючись знайти причину, ми просто «схопили, що під руку попадеться» — винен таксист, через якого ми запізнилися на зустріч і цим спровокували роздратування іншої сторони.

Перестановка причини та наслідку місцями

Ця помилка є характерною для ситуацій, коли причина і наслідок протягом тривалого часу співіснують паралельно, і ми не маємо можливості визначити, яке з очевидно взаємопов'язаних явищ передувало появі іншого. 

Причому, в нас не виникає ніякого сумніву щодо того, яке з явищ є причиною, а яке наслідком (сама наявність такої переконаності, не підкріпленої логічними аргументами, зазвичай служить вірною ознакою того, що помилка перестановки ПНЗ має місце).

На перестановці ПНЗ базується така поширена управлінська помилка, як боротьба з наслідками. Коли ми спостерігаємо якесь явище, яке нас не влаштовує — у нас виникає бажання з ним боротися. А боротися, як відомо, треба з причинами. Отже, те, з чим нам хочеться боротися, ми автоматично, зараховуємо в розряд причин, а реальну причину, відповідно, починаємо вважати наслідком.

Класичний приклад — зв'язок бідності з дурістю: «Ми бідні, бо дурні, або дурні, бо бідні?» Люди бояться бідності і хочуть з нею боротися, а раз так — бідність і оголошується причиною. При цьому якось забувається, що багатство колись мало було б з'явитися з бідності, єдиним способом боротьби з якою (за відсутності стороннього благодійника) є подолання дурості.

З точки зору психології даний ефект пояснюється наступним чином. Дуже часто ми розглядаємо пари явищ, одне з яких є «зовнішнім», тобто знаходиться поза сферою нашого контролю, а друге «внутрішнім», тобто таким, яке пов'язане з нами. 

Визнати причину в зовнішній умові легко — це не вимагає від нас самокритичності. «Це не ми такі — життя таке» — казав персонаж відомої кримінальної драми. Ні, шановний, це життя таке, тому що ми такі.

Немає сенсу сперечатися з тим, що умови зумовлюють поведінку. Якщо людина народилася рабом на плантації — у неї мало шансів стати академіком. Однак в таких випадках, де детермінізм настільки нездоланний, з практичної точки зору немає і сенсу шукати причинно-наслідкові зв'язки. А ось в тих випадках, коли одне з двох явищ може бути подолано шляхом докладання зусиль з нашого боку — має сенс розглядати саме його як причину, принаймні до тих пір, поки не буде доведено протилежне.

Ще одним прикладом може бути досить поширена заява продавців — «продажів немає, тому що у людей немає грошей». Зрозуміло, що у людей — далеко не безліміт, плюс ще й криза не додала платоспроможності. Але ж причина низьких продажів в конкретних об'єктивних умовах в тому, що продавець або не може знайти чи залучити людей, у яких гроші поки ще є, або не вміє з ними працювати, коли вони випадково приходять.

Підміна причини супутнім наслідком

Дана помилка має багато спільного з перестановкою ПНЗ і по суті є її ускладненою версією. Зазвичай її теж припускаються в ситуації, коли два явища існують паралельно, і неможливо точно з'ясувати, яке з них передувало іншому. Однак ситуація ускладнюється ще й наявністю факторів, або прихованих від безпосереднього спостереження, або тих, що не беруться до уваги чи характеризуються як ті, що «не мають відношення до справи».

З цього приводу можна навести безліч простих прикладів. Так, стародавні люди вважали блискавку причиною грому. Хоча насправді блискавка — візуальний наслідок атмосферного електричного розряду, а грім — акустичний. Грім і блискавка виникають одночасно, а хронологічну дистанцію в нашому їхньому сприйнятті обумовлено різницею в швидкостях світла та звуку. Тобто грім і блискавка по відношенню одне до іншого є супутними наслідками.

Якщо здається, що подібні помилки можна допустити тільки в області вивчення складних фізичних явищ, то це далеко не так. У соціальній взаємодії завжди треба припускати наявність непізнаних закономірностей і підводних каменів, зворотних залежностей і паралельних наслідків.

Наприклад, спостерігаючи зі сторони за конфліктом між механіком А та майстром В, ми можемо спостерігати, як майстер В систематично штрафує або іншим чином «утискає» механіка А.

Той скаржиться начальству і колегам на необгрунтовані прискіпування майстра, непрямими способами прагне завдати йому шкоди і в цілому демонструє цілком зрозумілу в даній ситуації неприязнь. Логічно припустити, що утиски з боку майстра В і є причиною різко негативного ставлення до нього механіка А. Однак все може виявитися складніше, ніж здається на перший погляд.

Копнувши ситуацію глибше, можна з'ясувати, наприклад, що у механіка А є родич С, який претендує на місце майстра В, про що останньому добре відомо. Навіть більше — механік А навмисно натякає майстру про те, що той «не на своєму місці» — щоб «викликати вогонь на себе» і потім представити майстра в найгіршому світлі, як тирана і самодура. Ненависть же А до майстра обумовлена тим, що родич С, маючи психологічну владу над механіком А, постійно вимагає від нього прискорити процес виживання майстра В з роботи.

Таким чином, упереджене ставлення майстра В до механіка А є реакцією на оголошення механіком його звільнення як мети, і ставлення механіка А до майстра В є негативним незалежно від поведінки останнього.

Помилка підміни причини супутнім наслідком стала результатом звуження ситуації, що розглядається, до зв'язку двох явищ при ігноруванні інших аспектів проблеми. Якщо ж розширити поле зору, то можна побачити, що першопричина конфлікту — спосіб, яким родич С вирішив реалізувати свої амбіції, безпосередня причина неприязні майстра А до механіка В — провокація з боку останнього, а видимі прояви конфлікту А та В — супутні наслідки конфлікту, обидва з яких не є його причиною.

Випадкова або опосередкована кореляція

Незважаючи на те, що сильний взаємозв'язок може здаватися переконливим і ініціювати низку успішних прогнозів, насправді кореляція (співвідношення, взаємозв'язок) не обов'язково означає причинну залежність.

 

Наприклад, ми бачимо співвідношення в ситуації, коли прихильники серіалів частіше запізнюються на роботу. Однак це не означає, що слід перестати приймати на роботу всіх, хто дивиться серіали. Спізнюються на роботу ті, хто звик пізно лягати спати, і ці ж люди коротають свої довгі вечори за переглядом серіалів, при цьому прямого зв'язку між явищами немає.

Стійкі кореляції можуть мати місце, навіть коли дві змінні взагалі ніяк не пов'язані між собою. Зазвичай такі кореляції мають місце в разі дослідження лише одного варіанту результату.

Наприклад, ми встановили, що у 75% випадків обриву гальмівної магістралі з наступною відмовою гальм використовувалася гальмівна рідина виробника Х. З цього можна зробити висновок, що дана рідина роз'їдає гальмівні шланги. 

Причиною в цьому випадку може бути доступна ціна рідини Х, що обумовлює її широке використання, причому часто — автовласниками з обмеженим бюджетом. Крім того, частина цих водіїв економить і на регламентній заміні компонентів гальмівної системи. Тобто очевидно, що причина поломок в цих випадках полягає саме в тому, що гальмівні шланги не були замінені вчасно і продірявилися від старості, а не від того, що була обрана дешева рідина Х.

У бізнесі подібна помилка є досить поширеною. Згадайте, як часто успішних підприємців запитують, за рахунок чого вони домоглися успіху, а потім хтось намагається цей успіх відтворити, виконуючи в точності ті ж дії. Але проблема тут в тому, що багато хто просто не вміє визначати суттєві фактори, недооцінюють роль випадковостей і переоцінюють свої здібності. В результаті не тільки плутаються ті чинники, що супроводжують бажаний ефект за чистою випадковістю, з тими, які дійсно його забезпечують, але і бачимо ілюзорні кореляції там, де їх немає. З цієї причини слідувати «безцінним порадам переможців» найчастіше марно — можна зробити в точності те ж саме, витративши на це чимало коштів і зусиль, але не досягти успіху.

Помилка відбору репрезентативних даних

Варіацією на тему помилкових кореляцій є вибір даних, які можуть не бути репрезентативними з точки зору вихідного розподілу. 

Як і у випадку з нинішньою епідемією коронавируса — нам показують статистику смертей від захворювання, надаючи дані про кількість людей з позитивним тестом. Однак справа в тому, що тестування не «поголовне» — тести роблять в основному тим, хто так чи інакше «потрапив під підозру».

Якщо ж провести поголовне тестування, наприклад, за територіальною ознакою — швидше за все, виявиться, що носіїв вірусу на території на порядок більше. А дізнатися, скільки з цих людей мали контакт з носіями, але виявилися несприйнятливими (а таких, судячи за непрямими ознаками — близько 60%), взагалі не представляється можливим без масових лабораторних експериментів, які не є припустимими з етичних міркувань.

Нижче наведено дані Держстату України по загальної смертності. Як бачимо, страшна глобальна пандемія в загальному заліку не привела до особливих змін. Смертність навіть знизилася — можливо, внаслідок меншої активності населення в період карантину (зменшення числа ДТП і нещасних випадків, отруєння в закладах громадського харчування тощо).

Місяць	2019 рік	2018 рік	% от 2019
Лютий	47891	47128	98%
Березень	49177	48326	98%
Квітень	47879	46313	97%

Дуже схожа картина спостерігається і в регіонах, які вважаються найбільш постраждалими від епідемії — в тому числі і в італійському Бергамо. Що ж стосується високого рівня смертності серед людей, що надійшли до медичних установ — а він в Бергамо був на порядок (!) вище, ніж за перевалом, в сусідній Австрії, то фахівці пояснюють це колапсом італійської медицини.

Тому, якщо чітко відстежити ПНЗ, можна прийти до висновку, що причина їхньої смерті — не вірус, а 300 ліжок на 100 000 чоловік населення (і відповідна кількість медичного персоналу).

Упередженість підтвердження

Деякі з когнітивних викривлень, що змушують нас убачати зв'язок там, де його немає, схожі з помилкою відбору, але в їхній основі лежить особиста упередженість дослідника. Так, упередженість підтвердження підштовхує шукати докази на користь певного переконання. При цьому ігнорується весь набір даних, які не підтримують початкову гіпотезу, хоча правильною дією є якраз пошук свідчень, які, можливо, змусять її переглянути.

Упередженість підтвердження може виражатися навіть у неприйнятті свідоцтв, що суперечать первісній гіпотезі — її прихильник готовий скоріше припустити, що джерело відомостей ненадійне або що дослідження грунтувалося на помилкових експериментальних методах, але тільки не приймати докази.

Крім упередженості з точки зору доказів, поширеною є також помилка інтерпретації аргументів. Оскільки багато параметрів є суб'єктивними, аналіз може привести до відхилень в оцінці таких індикаторів, а потім і до висновку про наявність неіснуючих кореляцій.

Зустрічається також і специфічна форма упередженості підтвердження — ілюзорна кореляція. Вона означає пошук співвідношення там, де його немає.

Взаємозв'язок вподобання солоної їжі і підвищеного артеріального тиску вважався «загальним місцем» десятки років. А потім було проведено контрольоване дослідження, в якому протягом 8 років спостерігали за групою з більш ніж 250 тисяч осіб. Виявилося, що підвищений тиск ніяк не пов'язаний з дворазовим перевищенням рекомендованої дози солі (10 і більше грамів на добу замість 5 грамів). Більш того — в цілому, любителі солоного рідше страждали на гіпертонію, були здоровішими і жили довше, а от прихильники дієт без солі якраз страждали підвищеним тиском і виявилися частіше схильними до інфарктів і інсультів.

До речі, з цукром і діабетом — схожа ситуація. Захворювання викликається не вживанням великої кількості вуглеводів як таких, а ендокринними порушеннями, які можуть в певних випадках супроводжуватися патологічною тягою до солодкого. Крім цього —стресом, який провокує як ендокринні патології, так і пристрасть до цукерок як до «антидепрессанту».

У практичному аспекті застосування причинно-наслідкового аналізу важливо правильно визначити глибину його проведення. Адже кожна причина одночасно є і наслідком якогось явища чи події, яке в свою чергу має свою причину, і так до безкінечності. 

Наприклад, розглядаючи «жадібність» клієнтів як умовну першопричину конфліктів клієнтів з майстрами-приймальниками з приводу вартості обслуговування, ми зробимо помилку. Точніше — одну з двох помилок. Так, причина може полягати у відсутності такої обов'язкової умови успішної комунікації, як компетентність майстрів-приймальників — якщо ми упустимо цю умову, то обов'язково будемо «звалювати з хворої голови на здорову». Ну а прояви скупості клієнтів в сфері послуг вимушеного попиту є цілком очікуваними.

Однак якщо приймальники є достатньо компетентними, то причина глибшого рівня може критися іншому. Наприклад, при розробці рекламної кампанії були обрані такі інструменти таргетингу, які націлили її на найбільш жадібних автовласників. Тому «першопричину» треба шукати в галузі маркетингових установок, використаних при формуванні завдання на проведення інформаційної кампанії.

Логічні методи причинно-наслідкового аналізу

Основні методи виявлення ПНЗ спираються на п'ять законів, відомих як канони Бекона — Мілля. Принципи-закони Бекона — Мілля засновано на з'єднанні так званої неповної індукції з елементами дедуктивного міркування та властивостями причинно-наслідкової залежності між явищами, що послідовно спостерігаються:

а) кожне явище має свою причину, і тому її пошуки завжди є виправданими;

б) причиною може слугувати лише одне з явищ, що передують досліджуваному;

в) після явища, яке є реальною причиною, завжди настає його наслідок;

г) за відсутності причини наслідок не може мати місця або проявів;

д) зміни в причині завжди тягнуть за собою зміни в наслідку.

 

Наведемо розгорнуте формулювання канонів Бекона — Мілля і проілюструємо їх прикладами.​

1. Принцип єдиної подібності

Якщо обставина а постійно передує настанню досліджуваного явища А, в той час як інші обставини змінюються, то ця обставина і є причиною явища А (табл. 1).

Розглядаються різні випадки, коли спостерігається явище А, і у всіх випадках йому передують групи обставин, а спільною у всіх цих групах є тільки обставина а. Звідси робиться висновок, що обставина а якраз і є причиною (у вказаному вище сенсі) явища А.

На цьому принципі засновано Метод подібності. Звернення до нього є актуальним, коли управлінець хоче встановити причину явищ, які виникають за самих різних обставин, але при цьому завжди присутній один і той самий фактор. 

Слід вивчити різноманітні умови виникнення одного і того ж явища та виокремити з них спільний фактор, який в числі інших призводить до цього явища. Тоді з певною часткою ймовірності можна стверджувати, що цей фактор і є причиною.

Застосовуючи метод подібності, потрібно пам'ятати про те, що його може виявитися недостатньо, якщо обставини, в яких проявляється один і той же наслідок, слабо відрізняються одна від іншої. Адже іноді причиною однакових наслідків може бути не один фактор, а цілий комплекс обставин, дещо мінливих від випадку до випадку в своїх елементах. Це ускладнює з'ясування причин явища, що нас цікавить, і передбачає додаткові дослідження, і це, перш за все, — звернення до методу єдиної відмінності.

2. Принцип єдиної відмінності

Якщо досліджуване явище А настає за наявності обставини а в числі інших і не настає за його відсутності при всіх інших незмінних, ця обставина а якраз і є причиною явища А (табл. 2).

Заснований на даному каноні Метод єдиної відмінності полягає в зіставленні випадку, коли настає подія, що нас цікавить, з випадками, коли вона не настає. У всіх розглянутих випадках обов'язково має бути присутня сукупність одних і тих же факторів, за винятком одного, який присутній тільки в одному випадку (ситуація № 1 у табл. 2).

Даний метод активно використовується, наприклад, при вивченні ефективності організації різних форм праці. При цьому головну увагу управлінець мусить звернути не на те, що повторюється в цих формах, а на з'ясування відмінностей між ними та одержуваними у підсумку додатковими результатами (наслідками), позитивними або негативними.

На відміну від методу подібності, метод відмінності дає більш достовірний висновок. Однак не слід скидати з рахунків ту обставину, що застосування методу єдиної відмінності часто потребує організації контрольованого експерименту, оскільки абсолютно однакові умови з однією єдиною відмінністю зустрічаються рідко — їх треба створити, організувати штучно. Даний метод хороший для верифікації результатів застосування методу подібності.

3. Об'єднаний принцип подібності та відмінності

Якщо два і більше випадків, коли настає явище A, подібні тільки за однією обставиною а, в той час як два або більше випадків, коли явища A немає, розрізняються лише тим, що обставина а відсутня, то обставина а і є причиною спостережуваного явища А (табл. 3).

Заснований на третьому каноні метод, іменований Об'єднаний метод схожості та відмінності, поєднує переваги двох попередніх методів (метод подібності і метод відмінності), що дозволяє отримати більш точне знання про причини досліджуваного явища.

Використовуючи цей метод, дослідник підбирає низку випадків, коли досліджуваний феномен виникає, і низку випадків, коли цей феномен не виникає. Якщо встановлено, що випадки другої низки єдині в тому, що в них відсутній фактор, спільний для всіх випадків першої низки, то цей фактор і визначається як причина появи досліджуваного феномена.

4. Принцип супутніх змін

Якщо в попередніх явищу А обставинах а, б, с зміна однієї з обставин з індексом i = 1, ..., n (в умовах незмінності всіх інших) викликає надалі зміну в явищі А, то зміна цієї обставини і є причиною зміни явища A (таб. 4).

Відповідно, на даному принципі засновано Метод супутніх змін, який передбачає виявлення причини певного явища шляхом порівняння різних випадків, в кожному з яких це явище виникає, але має певну модифікацію. Порівнюються випадки, які мають подібні умови, за винятком одного фактора, мінливого в певній своїй частині від випадку до випадку.

Наприклад, відповідно до зазначеного принципу ступінь нагріву відрізка металевого прута впливає на довжину його нагрітої частини: чим більше нагрів, тим більше довжина, і навпаки.

5. Принцип залишків

Коли розглядувана складна причина {а; b; с; d} призводить до складного результату {А; B; С; D} і відомо, що частина {а; b; с} даної причини спричинює деяку частину {А; B; С} цього результату, це означає, що частина d, що залишилася зі складної причини, продукує решту D складного результату.

При вивченні деяких явищ з'ясовується, що вони породжені певною сукупністю обставин. І що частиною обставин, що входять в дану сукупність, дійсно породжено деякі основні складові досліджуваного явища. Саме в цьому випадку і стане в нагоді заснований на п'ятому принципі Метод залишків, відповідно до якого приймається припущення, що решта складових цього явища породжуються обставинами, що залишилися недослідженими і входять у зазначену сукупність потенційних причин. 

Уточнимо наступні дві умови дотримання цього принципу:

1) необхідно знати весь комплекс причин {а; b; с; d} і бути впевненим, що саме його наслідком є складний результат {А; B; С; D};

2) ефект від причин {а; b; с; d} має бути адитивним, тобто сума наслідків цих причин, коли вони діють окремо, мусить бути такою ж, як і наслідок даної складної причини, що виражається в появі підсумкового результату {А; B; С; D}.

Гіпотеза як перший крок до розгадки

Першим кроком на шляху пояснення причини явища, як правило, стає гіпотеза — обґрунтоване в певній мірі припущення щодо причин події, що потребує більш серйозних доказів. 

За своєю логічною природою гіпотеза являє собою умовивід, в якому невідомі одна або кілька причин.

Коли пропонують гіпотезу, користуються висновками, зробленими по аналогії, індуктивним й дедуктивним методами, що з'єднуються в цілеспрямований розумовий процес. Найчастіше при з'ясуванні причин виникнення досліджуваних фактів спочатку вдаються до аналогії або індуктивних узагальнень, а потім вже звертаються до дедукції. Але інколи початкові припущення висувають і дедуктивним методом.

При висуванні гіпотези міркування спрямовано від відомого явища до невідомої причини. Укладені в припущенні судження мають проблемний характер, і тому вони є не точним, а імовірнісним знанням, достовірність якого має бути додатково підтверджено.

На завершення відзначимо, що все сказане вище дуже нагадує ситуацію з ... механіком Петренко і непокірним динамометричним ключем! А саме — в частині проблематичності оволодіння навичкою без особливої методики, мотивації і підтримки.

Недостатньо один раз прочитати цей матеріал, щоб стати асом у справі виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Та й особливе завзяття до систематичного використання запропонованого інструментарію саме по собі ні у кого не виникне. Однак ми з вами тепер розуміємо, що причина проблем механіка Петренка в тому, що йому не створили умов для поетапного оволодіння незнайомим пристроєм в спокійній обстановці, не контролюють хід цього процесу і не мотивують його належним чином. Створимо ж необхідні умови самі для себе!

Особливе завзяття до систематичного використання запропонованого інструментарію саме по собі ні у кого не виникає.

Візьміть за правило звертатися до цього матеріалу в тих випадках, коли виникає потреба з'ясувати причину своєї проблеми або ж навпаки — успіху конкурентів. Тренуйтеся спочатку на простих завданнях — навіть якщо рішення є очевидним, перевіряйте себе ще і ще за допомогою запропонованих таблиць і методів — вас можуть чекати сюрпризи на цьому шляху. Що ж стосується мотивації, то успіх підприємства буде достатньою нагородою за освоєння знань, викладених в цій одній, нехай і досить значного обсягу, статті. І нехай застосування цих знань стане причиною ваших майбутніх успіхів.