У автовласників, автомеханіків і менеджерів з продажу або підбору запчастин зазвичай є «улюблені» бренди запчастин, перевірені часом. Проте життя не стоїть на місці — змінюються запити споживачів, технології обслуговування автотранспорту та економічні умови. Тому з часом неминуче виникає необхідність безпосереднього знайомства з новими брендами або новими категоріями в асортименті вже відомих виробників. Оцінити їхню якість на початковому етапі можна тільки за непрямими ознаками, про які і піде мова в даній статті.
Єдиний абсолютно надійний спосіб оцінки якості й ходимості автокомпонентів — проведення випробувань, коли на спеціальних стендах або в ході натурних випробувань на реальному автомобілі деталь «ганяють» в різних режимах до повного зносу. Однак очевидно, що автосервіс не має можливості замовляти випробування кожної нової запчастини — це коштує великих грошей. Натурні ж випробування можливі лише у вигляді масового встановлення запчастин на автомобілі клієнтів, але незадовільний результат таких випробувань «на живих людях» призведе до крайнього їхнього невдоволення і втрати лояльних споживачів.
Коли на ринку запчастин з'являється новий бренд або з якихось міркувань виникає потреба у використанні запчастин, досвіду роботи з якими ще немає, виникає необхідність «прогнозування» їхньої ходимости і можливого відсотка браку з високою ймовірностю.
І для цього доведеться спиратися на різні непрямі ознаки, кожна з яких сама по собі ні про що не говорить, однак їхня сукупність дозволить зробити досить-таки достовірні висновки щодо малознайомої продукції.
Ці ознаки базуються на доступній інформації про виробника і його продукції, тому треба навчитися збирати і системно оцінювати цю інформацію.
Таких ознак можна виділити сім.
1. Наявність і розташування, а також оснащеність власних виробничих потужностей.
Кожен виробник автозапчастин або витратних матеріалів, який себе поважає, намагається донести до ринку інформацію про те, що він є реальним виробником, а не «пакувальником» або перекупником. Великі виробники мають у розпорядженні значні кошти на PR-супровід своєї діяльності: публікацію статей про нові заводи та застосовувані на них технології, організацію прес-турів на виробництво тощо. Тому про них не знає хіба що сліпий і глухий. Хоча ... доводиться констатувати, що на нашому ринку деколи зустрічається просто кричуща необізнаність «професіоналів ринку» про те, що собою представляє той чи інший бренд або виробник.
Проте, за бажанням не важко знайти інформацію про виробника — адже навіть невеликі компанії можуть виділити бюджет на висвітлення своєї роботи: написання декількох статей, створення сайту, презентації та фотоматеріали. Тим більше що публікація цієї інформації обходиться їм майже даром, а то й зовсім безкоштовно.
Якщо ж незважаючи на вміння користуватися пошуковими системами нічого схожого знайти не вдається — швидше за все, такого виробника в прямому сенсі цього слова просто не існує. Також потрібно мати на увазі, що за вказаною адресою підприємства може розташовуватися тільки головний офіс компанії, і навіть якщо написано «виробничі потужності» — це може бути тільки цех фінальної збірки, а то й зовсім — фасування або пакування. Тому варто насторожитися, якщо немає відео- або фотоматеріалів безпосередньо з виробництва. Хоча, безумовно, сам по собі факт, що виробник є тільки розробником і складальником вузлів, а всі комплектуючі замовляє підрядникам — спеціалізованим компаніям — аж ніяк не свідчить про низьку якість запчастин. В такому випадку необхідно з'ясувати, чи дійсно компанія є розробником запчастин, а також дізнатися про якість комплектуючих та їхнього складання. Це вже наступні критерії.
2. Наявність власного інжинірингу.
Сьогодні дійсно багато інноваційних компаніїй більшою мірою є розробниками, ніж виробниками. І навіть компанії, які мають в своєму розпорядженні десятки власних сучасних заводів, не виробляють всіх комплектуючих. Поділ праці та спеціалізація — основні переваги розвинутої індустріальної економіки, і від цього нікуди не дітися.
Як і у випадку з критерієм № 1 — шукаємо інформацію про лабораторії, випробувальні стенди та полігони, якими володіє компанія. Де вони розміщені, скільки в них співробітників, скільки людей з ученими ступенями. Якщо у компанії є висококваліфіковані інженери, вони мають час від часу з'являтися «на публіці» — давати інтерв'ю, виступати експертами, брати участь в підготовці технічних матеріалів для преси. При цьому важливо, щоб у компанії був інженерний персонал, що спеціалізується на кожній категорії пропонованих запчастин, інакше може виявитися, що фірма — фахівець і виробник прокладок, а в усьому іншому — «пакувальник». Хоча, за великим рахунком, нічого поганого в тому, щоб бути таким пакувальником, немає, головне — що саме пакують. Але про це нижче.
3. Наявність техподержкі виробника.
Цей критерій безпосередньо пов'язаний з № 2. Якщо у виробника або розробника є інжиніринг, тобто доступ до експертних знань і інформації — чому б йому не поділитися нею зі споживачами. Навіть якщо мова йде про досить прості запчастини, вибір і установка яких не становлять великих складнощів, все одно виробники приділяють увагу створенню ресурсів, випуску технічних бюлетенів тощо, щоб надати клієнтам додаткові бонуси і зручність в роботі. Найбагатші компанії відкривають тренінгові центри, організують курси для механіків і проводять поглиблені технічні семінари.
Природно, що обсяг техпідтримки залежить від розмірів компанії-виробника і обсягу номенклатури продукції, що виробляється, однак повна відсутність інформаційного супроводу — привід поставити під сумнів в компетентність постачальника.
Хоча гарантією низької якості це знову-таки не є — адже дійсно існує багато категорій запчастин, де техпідтримка, за великим рахунком, не потрібна, достатнім є детальний каталог з правильним зазначенням застосовності. А організація техпідтримки невеликої номенклатури недорогих товарів негативно позначиться на їхній собівартості. Тому є ще один критерій перевірки якості продукції як виробників, так і брендів-«пакувальників».
4. Сертифікація
Аби перешкодити виходу на ринок однозначно неякісної або навіть небезпечної продукції, існує сертифікація. Тільки не треба плутати сертифікацію продукції з наявністю сертифіката системи управління якістю. Наприклад, серію стандартів ISO 9000 розроблено Технічним комітетом Міжнародної організації зі стандартизації. В основі стандартів лежать ідеї та положення теорії загального менеджменту якості TQM (Тотальне управління якістю, англ. Total Quality Management).
Це, як ви розумієте, зовсім не гарантує якості продукції, тобто відповідності робочих характеристик очікуваним, і тим більше — надійності та довговічності.
Сертифікація продукції — це дещо інше. Наприклад, маркування «CE» є заявою виробника про те, що продукт відповідає всім відповідним положенням європейських директив, які передбачають проходження процедур підтвердження відповідності технічним вимогам Євросоюзу (для запчастин діє Directive 2006/42/ЄС).
Таким чином, декларація відповідності ЄС — основний документ, що підтверджує належну якість продукції згідно з нормами технічного законодавства Європейського Союзу. Основний, але не єдиний. Існує також безліч незалежних, але не менш авторитетних експертних організацій, наприклад TUV.
Якщо відповідність «CE» свідчить лише про безпеку використання продукції тим способом і в тих межах, для яких вона заявлена, то сертифікати TUV, а також перші місця в рейтингах професійних європейських видань — вже можуть розглядатися як ознака істотних переваг перед конкурентами в частині експлуатаційних характеристик або ходимості. Результати випробувань, проведених незалежними лабораторіями в Європі, також заслуговують на довіру — в них дуже чітко прописується процедура проведення випробувань і методика оцінки результатів, тому «затягування» на п'єдестал свідомо некондиційної продукції представляється малоймовірним.
Також варто звертати увагу на наявність сертифікату ISO TS 16949 — він підтверджує відповідність стандартам автоіндустрії. Отримати його набагато складніше, ніж ISO 9001, і для цього треба доводити саме якість продукції.
5. Сфера поширення і застосування продукції
Простий спосіб упевнитися в європейській сертифікації продукції — поцікавитися, чи продається вона власне на території Євросоюзу. Адже саме по собі розташування головного офісу компанії в ЄС цього не гарантує — фірма може з Данії замовляти продукцію в Китаї і реалізувати її в країнах МС, Африки та Близького Сходу. Для цього європейська сертифікація не потрібна. Звичайно, саме виробництво в Китаї ще ні про що погане не свідчить — в Піднебесній розташовано найсучасніші підприємства найбільших виробників автокомпонентів, і їхня якість від цього ніяк не страждає. Але тоді ця продукція і продаватися може по всьому світові.
Не варто нехтувати і такою ознакою якості, як поставки на конвеєри автовиробників.
Однак, оскільки автовиробників цікавить оптимальне співвідношення ціни і якості, це, як мінімум, свідчить про те, що виробник здатний це співвідношення забезпечити. А крім цього — що він є саме виробником, оскільки з перекупниками автоконцернам працювати сенсу немає. І звичайно, якщо мова йде про новітні системи і престижні автомобілі — участь в ОЕМ свідчить про технологічне лідерство компанії.
6. Активна позиція в комунікації зі споживачами
Власне, цей пункт в певному мірою має відношення до всіх інших — якщо постачальник запчастин не поширює інформацію про себе в доступній формі та по масовим каналам комунікації, вам буде важко дізнатися про все, що наведено вище.
Навряд чи кожного разу ви будете проводити власне «розслідування» і вивчати іншомовні джерела, побачивши малознайомий бренд запчастин або масел.
Інформація має бути доступною, як мінімум, на зрозумілій мові, у такій формі, що легко сприймається, і в оптимально достатньому обсязі, а також, щоб її легко можна було знайти. А це вимагає деяких зусиль.
Наявність такої інформації в широкому доступі говорить про те, що компанії нема чого приховувати, крім технологічних ноу-хау, а також про те, що вона приділяє значну увагу і вторинному ринку, а не тільки автовиробникам. А значить — цінує лояльність цього сегмента ринку, тобто думку автомеханіків і кінцевих споживачів. Це хоча і непрямий фактор, однак важливий — навряд чи ви ризикнете купити будь-яку продукцію у продавця, який навіть не наважується похвалити свій товар, і матимете рацію. Для більш менш-великого виробника витрати на PR в небагатих країнах — дрібниця, а в Інтернеті розміщення переважно і зовсім безкоштовне. І якщо виробник навіть малі кошти не хоче витрачати на те, щоб систематично інформувати ринок про себе, своє виробництво та продукцію, то це, щонайменше, дивно.
7. Представленість запчастин в мережах дистриб'юторів.
Логічно припустити, що перспективні в плані продажів запчастини — тобто на які гарантовано надійдуть повторні звернення за результатами їхнього використання — будуть представлені у значної частини дистриб'юторів.
А ось якщо бренд представлено тільки у дуже обмеженого числа дистриб'юторів і при цьому нікому не надано ексклюзив, до того ж така картина зберігається роками — це привід задуматися. Хоча, як і скрізь, можливі винятки.
Кожна з наведених непрямих ознак окремо не може однозначно характеризувати якість продукту. І навіть всі разом вони не є категоричним підтвердженням або спростуванням будь-якого думки про бренд, але все-таки знижують ймовірність помилки під час вибору запчастин в рази.
Крім того, всі ці критерії можуть застосовуватися не тільки для оцінки, а ще й для переконання кінцевого споживача в необхідності покупки якісних запчастин.
Якщо автовласник налаштований поставити найдешевший «ноунейм» — це не в інтересах автосервісу, оскільки претензії замовник потім буде пред'являти до майстерності механіків, а не до помилковості власного вибору. І кілька з перерахованих вище пунктів дозволять вам або переконати клієнта в необхідності покупки більш дорогих запчастин, або, якщо це не вдасться, — перекласти на нього всю відповідальність за невірно зроблений вибір. У будь-якому випадку, інформованість в сучасному суспільстві — запорука успіху в будь-якій справі.